Вітаю Вас Гість!
Понеділок, 11.12.2017, 17:17
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Цікавинки

Меню сайта



Історія України



Опитування

Дайте оцінку моєму сайту
Всього відповіло: 1151


Меню для гостей сайту

Статистика

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Реклама

Телесик

Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: «Хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема?»
От баба й просить діда:
— Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка!
Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку. Положила баба ту деревинку в колисочку — колише й пісню співає:
Люлі-люлі, Телесику,
Наварила кулешику,—
І з ніжками, і з ручками
Буду тебе годувати!
Колихала-колихала, аж поки полягали вони увечері спати. Встають уранці — аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати! Та й назвали того синка Телесиком.
Росте той синок та й росте,— і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього.
От як підріс він, то й каже:
— Зробіть мені, тату, золотий човник і срібне весельце: буду рибку ловити та вас годувати!
От дід зробив золотий човник і срібне весельце, спустили на річку,— він і поїхав. Їздить Телесик по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть — і знову поїде. А мати йому їсти носить. Та й каже:
— Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі.
От мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити.
Телесик почув.
— Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка снідати принесла.
Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити.
Л змія й підслухала, як мати кликала Телесика, прийшла до берега та й давай гукати товстим голосом:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити.
А він чує.
— То ж не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!
Махнув весельцем — човник і поплив. А змія стояла-стояла та й пішла від берега геть.
От мати Телесикова наварила йому обідати, понесла до бережка та й кличе:
Телесику, Телесику!
Принлинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити.
Він почув.
— Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка мені обідати принесла.
Приплив до берега, наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човника і поплив знову.
А змія приходить до берега та знов товстим голосом:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити.
А він почув, що не материн голос, та й махнув весельцем:
— Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!
Човник і поплив далі.
Змія бачить, що нічого не вдіє, та й пішла до коваля:
— Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері.
Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити.
А він думав, що то мати.
— Ближче, ближче, човнику, до бережка! То ж мені матінка їсти принесла!
Та й приплив до бережка. А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати. Приносить до хати:
— Зміючко Оленко, відчини!
Оленка й відчинила; змія ввійшла в хату.
— Зміючко Оленко, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу, та будемо гуляти.
Та й полетіла кликати гостей.
От Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається, а тоді й каже:
— Сідай, Телесику, на лопату! А він каже:
— Коли ж я не вмію,— як його сідати?
— Та вже сідай! — каже Оленка. Він і поклав на лопату руку.
— Так? — каже.
— Та ні-бо, сідай зовсім. Він і поклав голову.
— Отак, може?
— Та ні-бо, ні! Сідай увесь!
— А як же? Хіба так? — та й поклав ногу.
— Та ні-бо,— каже Оленка,— ні, не так!
— Ну так покажи ж,— каже Телесик,— бо я не знаю як. Вона й почала показувати, та тільки сіла, а він за лопату
та й укинув її в піч і заслінкою піч затулив; а сам замкнув хату, зліз на превисоченного явора та й сидить. От змія прилітає з гостями.
— Зміючко Оленко, відчини. Не чуть.
— Зміючко Оленко, відчини! Не озивається.
— От вража Оленка — десь повіялась!
От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла печеню, та й їдять,— думали, що то Телесик. Попоїли добре, повиходили надвір та й качаються по траві:
— Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця наївшись! А Телесик із явора:
— Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись! Вони слухають: «Де це?» Та знов:
— Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця наївшись! А він знову:
— Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!
Вони знову: «Що воно таке?»
Давай шукати, давай дивитися, та й угледіли Телесика на яворі. Кинулись до явора та й почали його гризти. Гризли-гризли, аж зуби поламали,— а не перегризуть. Кинулись до коваля:
— Ковалю, ковалю, скуй нам такі зуби, щоб того явора перегризти!
Коваль і скував. Вони як почали знову… От-от уже перегризуть. Коли летить табун гусей. Телесик їх і просить:
Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька — їсти й пити,
Ще й хороше походити!
А гуси й кажуть:
— Нехай тебе середні візьмуть!
А змії гризуть-гризуть… Аж летить знову табун гусей. Телесик і просить:
Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька — їсти й пити,
Ще й хороше походити!
Так і ці йому кажуть:
— Нехай тебе задні візьмуть!
А явір аж тріщить. Відпочинуть змії — та й знову гризуть, відпочинуть — та й знов… Аж летить іще табун гусей. Телесик так їх просить:
Гуси, гуси, гусенята! Візьміть мене на
крилята Та понесіть до батенька, А в
батенька — їсти й пити, Ще й хороше походити!
І ці кажуть:
— Нехай тебе заднє візьме! Та й полетіли.
идить сердешний Телесик,— от-от явір упаде, от-от доведеться пропасти! Коли це летить собі одним одне гусеня: відбилось — насилу летить. Телесик до нього:
Гуся, гуся, гусенятко!
Візьми мене на крилятко
Та понеси до батенька,
А в батенька — їсти й пити,
Ще й хороше походити!
От воно:
— Сідай! — каже та й ухопило його на крила. Та втомилось, сердешне, так низько несе. А змія за ним — чи не вхопить його — женеться. Та таки не наздогнала. От гусеня принесло та й посадовило Телесика на причілку знадвору, а само ходить по двору, пасеться.
Сидить Телесик па причілку та й слухає, що в хаті робиться. А баба напекла пиріжків, виймає з печі й каже:
— Це тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок! А Телесик знадвору:
— А мені?
А вона знову виймає пиріжки та й каже:
— Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!
А Телесик знов:
— А мені? Вони й почули.
— Що це? Чи ти чуєш, діду, щось наче гукає?
— Та то,— каже дід,— мабуть, так учувається.
То знов баба:
— Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!
— А мені? — з причілка каже Телесик.
— Отже таки озивається! — говорить баба та зирк у вікно,— аж на причілку Телесик. Вони тоді з хати, та вхопили його, та внесли в хату, та такі раді!
А гусятко ходить по двору, мати й побачила:
— Он гусятко ходить. Піду впіймаю та й заріжу.
А Телесик каже:
— Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то я б у вас і не був.
От вони нагодували його, і напоїли, і під крильце насипали пшона. Так воно й полетіло.
От вам казочка, а мені бубликів в’язочка.