Вітаю Вас Гість!
Понеділок, 11.12.2017, 17:10
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Цікавинки

Меню сайта



Історія України



Опитування

Хто має право жити на Україні?
Всього відповіло: 2385


Меню для гостей сайту

Статистика

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Реклама

Сон Герасима

Чоловік поставив будинок і положив до нього спати трьох синів. Положив на три кути й чекає, що котрому присниться.
Іванові снилося, що буде з нього швець. Михайлові — що буде кравець. Питає батько наймолодшого:
— А тобі що снилося?
— Няньку, мені не снилося нічого,— говорить Герасим.
— Як то нічого не снилося? Коли снилося тим двом, то й тобі щось мусило наснитися!
А хлопець знову:
— Няньку, мені не снилося нічого.
Батько взяв сокиру і хотів відтяти йому голову. А його мамка заплакала:
— Чоловіче, не вбивай дитину. Ліпше понеси його у ліс, та не буде на душі гріха. Там сама звірка його з’їсть.
Чоловік послухав жінку — поніс хлопця до темної хащі і пустив живого. А хлопчина мав так з дев’ять років. Вибрався він з лісу до державної дороги. Сів серед дороги й спочиває. Бачить, їде у колясці цар зі своєю донькою. А дівчина теж мала дев’ять років. Цар об’їздить хлопця на дорозі, а царівна каже:
— Няньку, візьми хлопчика для мене, аби мені не було нудно.
Цар зупинив коней і покликав хлопця:
— Хлопче, скажи ти мені, як тебе зовуть?
— Я називаюся Герасим.
Цар далі питає:
— Чешу ти ходиш блудячи по таких глухих краях?
— За те ходжу, бо не сказав нянькові, що мені приснилося, та він мене поніс у густий ліс і пустив, аби мене з’їв звір.
— А мені розповіси, що тобі приснилося? Герасим відповів:
— Нянько не такий великий, як ви, а я йому не розповів, та й вам не розповім!
Цар тільки мовив хлопцеві:
— Йди долі з коляски. Не повезу тебе, коли не скажеш, що тобі приснилося.
А дівчина просить:
— Няньку, не жени його з коляски. Не снилося ж йому не знати що!
Цар відвернувся і мовчав. Як приїхали додому, хлопчик красно бавився із царською донькою. Але через три дні прийшло цареві на думку знову запитати:
— Хлопче, скажи, що тобі приснилося. Як не скажеш, накажу відрубати голову.
— Відтинайте голову, а я не скажу!
А дівчина, царева дочка, не відговорювала хлопця, лише сказала батькові:
— Няньку мій дорогий, не відтинай Герасимові голову, а заклади його у мур: він там умре сам, та не будеш мати за нього гріха.
У царя була одна-єдина дитина, і він її послухав. Закликав мурників і наказав замурувати хлопця. Ллє, коли мур-пики обкладали Герасима стінами, дівчина попросила:
— Лишіть мені сліпі двері й зробіть місце, аби хлопець міг посидіти й лягти. Щоб у мурі не стояв навіки.
Мурники послухали царівну і все так зробили, як вона казала.
Дівчина носила Герасимові три рази в день їсти і подавала в оті сліпі двері, що ніхто не бачив. І так вона годувала хлопця одинадцять років.
А в одинадцятім році поганський цар написав листа її батькові: «Коли не вгадаєш, що я запитаю,— починаю з тобою війну!» І прислав красну палицю, котра була зроблена на фабриці, аби угадав: котрий кінець від кореня, а котрий від вершка. А дівчина слухає накази, що написав поганський цар. Приносить Герасимові полуденок у мур та подає йому, а хлопець питає:
— Маріко, що там нового?
Це він раз її спитав за одинадцять років, відколи був у мурі. Царівна сказала:
— Недобрі новини, бо поганський цар виголосив нянькові війну. Прислав йому палицю, аби вгадав, котрий кінець від вершка, а котрий від кореня. Як не вгадає, то — війна.
А Герасим каже:
— Іди додому та ляж спати. Устанеш — скажи няньові, що тобі приснилося: най понесе палицю на воду. І котрим кінцем палиця буде за водою, та той від вершка, а другий від кореня.
Цар так і зробив, як йому порадила дочка. Послав добру відповідь поганому цареві.
Тоді поганин розсердився. Прислав йому трьох коників однакової шерсті, однаково великі, щоб угадав, котрий із ] них старший, котрий середущий, а котрий наймолодший, І
Цар дуже зажурився і розказує дочці, яка на нього біда впала. А дівчина зібралася з полуденком до хлопця. Герасим питає:
— Маріко, що нового?
— Ой, є нове, бо поганин-цар прислав нянькові трьох коней однакової масті, однаково великих і наказав йому вгадати, котрий із них старший, котрий середущий, а котрий наймолодший.
Герасим їй каже:
— Ото мале діло! Іди додому й лягай спати. Вранці скажи нянькові, що тобі приснилося, аби поклав тим коникам їжу в три посудини. В одну — кукурудзу, у другу — овес, а в третю — молоко. До кукурудзи прийде старший, до вівса — середущий, до молока — молодший.
Цар усе те виконав, що казала дівчина. Так і було: до кожної посудини прийшов окремий коник. Цар написав поганинові, котрий старший, котрий середущий і котрий молодший.
Поганин розсердився ще гірше і прислав листа:
«Коли ти такий мудрий, то вистріли зі сходу на захід у
той час, коли простягну виделку до тарілки. І вистріли так,
аби мені влучив у палець». Цар дуже зажурився.
— Ой, тепер біда! — каже своїй доньці.
А донька взяла полуденок і прийшла до Герасима.
— Що є, Маріко, нового?
— Велика біда: поганин прислав листа, аби нянько вистрілив зі сходу на захід, коли той протягне виделку до тарілки, і щоб влучив йому в палець.
Герасим порадив:
Іди додому спати, а потім скажи нянькові, що тобі
приснилося: ото ніхто не годен зробити, лише хлопець, котрого ви дали замурувати того й того року.
Цар дуже пожалів, що він такого хлопця дав закласти в мура, аби там загинув. Закликав мурників і наказав їм розібрати мур, аби на порох Герасима не впала ані грудочка.
Мурники розмурували й бачать, що там не порох з Герасима, а стоїть такий хлопець, що вже ледве вміщається в мурі. І скоро дали знати своєму цареві. Цар наказав, щоб хлопця обстригли, поголили, вмили і красно убрали. Коли прийшов Герасим у палац, цар поклав на нього свою корону і говорить:
— Царюй віднині ти.
І віддав за хлопця свою доньку, котра годувала його в мурі.
І Герасим розказав цареві свій дитячий сон.
— Мені тоді снилося, що я візьму царівну і на своїй шаблі буду нести царську голову.

Він зробив собі дерев’яну гармату, аби з неї бити в ту хвилину, коли поганин наказав стріляти зі сходу на захід. І коли прийшла ота хвилина, Герасим нараз вистрілив із гармати і вибив поганинові виделку з руки, ще й руку відбив.
Поганин дуже розсердився і написав йому: «Приходь до мене в гості. Маєш поїсти, що тобі наложу, а як ні — то злою смертю загинеш!»
І Герасим убрався як цар, запріг коні й зі своїм слугою подорожує до поганина. їде він дорогою і під’їхав до води. Бачить, якийсь чоловік п’є воду. Сперед нього вода є, а за ним уже нема.
Герасим дуже дивується: що то за чоловік? А чоловік оглянувся:
— Чого ти дивуєшся, що я собі п’ю воду? Еге, я не дивуюся, що цар вистрілив і нараз відбив поганинові руку!
Герасим сказав:
— Ото був я. А ти хто такий?
— Перепийвода,— відповідає чоловік. Та й питає: — Куди ти їдеш, царю?
— До поганина на гостину.
— А чи буде там дещо випити?
— Буде, буде. Лише ти ходи, Перепийводо!
їдуть уже троє. Бачать вони: на одному полі оре дванадцять плугів, а за плугами ходить чоловік і поїдає усі скиби. Герасим знову зупинився і дивується:
— Як можна стільки їсти? Орач оглянувся і каже:
— А чого дивуєшся? Еге, я не дивуюся, як цар вистрілив та відбив поганинові руку.
— Та то був я,— говорить Герасим.— А ти хто такий?
— Я — Сирозем. Куди їдеш, царю?
— До поганина на гостину.
— Чи йти і мені з вами, чи буде там що їсти?
— Ходи, буде досить!
І їдуть уже четверо. їдуть вони й бачать: горять чотири купи дров, межи ними чоловік гріється, але йому холодно. А то був Мороз. Він оглянувся на Герасима:
— Чого ти так дивуєшся, що чоловік змерз? Еге, я не дивуюся, що цар вистрілив зі сходу на захід і вибив поганинові виделку з руки, а заодно відбив і руку.
Герасим сказав:
— То був я.
— Куди їдеш, царю?
— До поганина на гостину.
— Чи йти і мені з вами? Чи буде там що поморозити?
— Ходи, буде!

І подорожують: Герасим із слугою і три леви-велети — усіх п’ятеро. І бачать: ступає з гори на гору якийсь Валигора. Герасим здивувався, що то за чоловік. А той обернувся.
— Чого ти так дивуєшся? Еге, я не дивуюся, що цар вистрілив зі сходу на захід і нараз відбив поганинові руку.
Герасим відповів:
— Ото був я і їду тепер до поганина на гостину.
— Чи йти і мені з вами?
— Ходи.
Зібралися вони і заходять у поганську державу. А в тій державі повно м’яса обабіч дороги, і все воно сире. Леви просять, що дуже голодні. Герасим дозволив їм поїсти. їли, пили, курили — і так їм не досить. Прийшли вони до поганина й кажуть:
— Давай нам іще, бо того, що ти приготував, не вистачило.
А він більше не дав їм нічого, лише сказав Герасимові:
— Як твій слуга принесе води із криниці скоріше, аніж моя служниця, то добре. Як ні — втратиш державу.
А в поганина служницею була повітруля. Взяла вона кухоль і полетіла до криниці. Герасимів слуга Валигора сидів і дивився. А коли побачив, що служниця вже коло криниці, простяг руку та її притис, а другою рукою взяв кухоль і подав поганинові.
Тоді їм дали спати одну залізну хижу. Поганин їх там замкнув. Потім закликав своїх слуг, аби обклали хижу соломою і дровами й запалили вогнище. Скоро так розпекли хижу, що Герасим уже не міг дихати, одяг на ньому почав тліти. І гримнув на Мороза:
— Уставай, Морозе, бо велика біда — горимо!
А Мороз прокинувся і зняв із себе шубу. Як потрусив, то вогонь погас, іній укрив стіни.
Рано поганин посилає служницю, аби пішла принести кістки із гостей. Служниця взяла ключа і відімкнула хату. Дивиться, а гості собі сплять. Скоро повернулася і каже поганинові-цареві:
— Не згоріли, лише сплять.
А вони тим часом підвелися і приходять до злого царя. Герасим витяг шаблю і нараз відтяв поганинові голову. Настромив її на шаблю і їде з левами у свою країну.
Приїхав додому і добре потім жив зі своєю жінкою і царював, доки не помер.