Вітаю Вас Гість!
Вівторок, 21.11.2017, 21:04
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Цікавинки

Меню сайта



Історія України



Опитування

Дайте оцінку моєму сайту
Всього відповіло: 1150


Меню для гостей сайту

Статистика

Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0

Реклама

Щастя

Були два брати. Один — багач, другий — бідняк. Чому молодший був бідний — сам того не знав і ніхто йому не міг сказати.
Одного разу бідняк узяв сокиру за пояс і подався до лісу. Йде він, іде полем, бачить, женці жнуть братове жито, бо з колоса паде, а за ними маленький хлопчина колоски збирає. Колосок до колоска, а жмут до копи. Подивився на женців і на гідного маленького хлопчину і питає:
— Синочку, чий ти? Я тут не бачу твоєї мами?
— А ви мене не знаєте?
— Ні, не знаю.
— Я — щастя вашого брата.
— Ну, добре. Як ти братове, то де ж моє?
— Ваше в лісі лежить під ліщиновим кущем із розкритим ротом і чекає, аби впав горіх йому в рот. Дуже ліниве воно.
— А я зміг би його знайти?
— Чому ж ні? Ідіть цією стежиною до лісу, а там буде потічок. Підете берегом і побачите сплетених явора з грабом. Від цих дерев рушите направо, і стежина доведе до товстезного дуба, під яким росте кущ ліщини, а під тим кущем побачите своє щастя.
Дійшов чоловік до лісу, біля сплетених дерев вирубав довгу палку, заховав її за себе і пішов стежкою. Доходить до дуба і бачить, що тут лежить, задерши вгору ноги, малятко з розкритим ротом.
Чоловік тихенько зайшов за дуба і звідти палкою як огріє його! Воно — на ноги і тікати, а чоловік — за ним і все палкою причащає, примовляючи:
— Оце ж тобі плата за те, що я так чорно бідую!
Біжать вони лісом, і вже ось-ось повинен впіймати чоловік своє щастя, але ліщинова галузка, на якій було три горіхи, боляче вдарила по очах, і, поки він протер очі, щастя мов крізь землю провалилося.
Зірвав він тих три горіхи та й заховав у кишеню. Аж йде, йде і бачить, що заблудився.
Ходив лісом, поки стежка не вивела його на поле, де пастухи пасли худобу. Запитав, як дістатися до його села, але пастухи не знали. Пішов далі. Бачить — б’ються троє хлопців.
— Хлопці, чого ви б’єтеся? — питає.
— Бився б і ти, якби був на нашому місці. Ми ніяк пе можемо поділитися батьковою спадщиною. Він як помирав, то залишив нам три дорогоцінні речі — чарівний капелюх, що робить людину невидимкою, чобіт-скорохід і палицю, яка заведе тебе, куди захочеш.
— Чому ж ви не можете поділитися?
— Я хочу мати всі три речі,— відповідає найстарший.
— Я теж хочу всі,— каже другий.
— І я хочу,— третій.
— Я вам допоможу дійти до згоди,— каже бідняк,— Є в мене три горіхи, кидаю їх з гори. Хто скільки схопить горіхів, стільки й речей дістане.
Розмахнувся, кинув горіхи під гору. Брати побігли, почали знову битися, а він палку в руки, капелюх на голову, а чобіт на ногу — і в дорогу. Коли бачить незнайомого чоловіка.
— Ти хто такий? — питає, скинувши капелюха, аби і його бачити можна.
— Шукаю щастя для свого життя.
— Ходи зі мною.
Ідуть удвох лісом і зустрічають третього.
— Куди йдеш, добрий чоловіче?
— Шукаю щастя, бо вже давно полює за мною голодна смерть.
Ідуть вони втрьох. Зустрічають ще одного чоловіка.
— Чи не по щастя і ти йдеш?
— Кажуть, вовка ноги годують. Ось і я шукаю, може щось знайду,— відповідає той.
Пішли далі вчотирьох. Йшли, йшли і дійшли до великого міста. Зупинилися біля будинку і читають, що в царя пропала дочка. Хто її знайде, той дістане велику нагороду.
— Ви знаєте, що я маю чарівний капелюх, чобіт і палку. Розкажіть, що можете робити ви,— говорить бідняк до побратимів.
Каже перший:
— Я — стрілець.
— Я — кравець,— другий.
— Я — злодій,— третій.
Пішли до царя вчотирьох дізнатися, чим він їх нагородить.
— Той, хто здобуде її, може на ній оженитися, а коли вже жонатий, то нагороджу його сріблом-золотом,— відповідає цар.
Вийшли з палацу, вдарив бідняк тричі палкою об землю і попросив показати дорогу. Вказала палка, аж то треба плисти через море.
Дістали вони від царя корабель. Сіли і пливуть.
Перепливли на другий бік, бачать — дівчина, а на колінах у неї спить чудовисько.
Каже бідняк:
— Ти злодій. Твоя перша робота — маєш викрасти царівну з-під чудовиська, а ми будемо сторожити.
Злодій нарвав моху, зробив подушку, дав дівчині знак, аби не боялася. Підложив під голову чудовиську подушку, а дівчині шепнув іти на корабель.
Посадили царівну на корабель і попливли. Допливли до середини моря, а чудовисько пробудилось. Понюхало повітря, розпустило крила і кинулося доганяти.
Побачив це один побратим і каже:
— Пропали ми. Женеться чудовисько, буде смерть і нам, і царівні.
Тоді стрілець каже:
— Не бійтеся. Я врятую всіх.
Добув свою чародійну стрільбу, швиденько зложив її, зарядив, прицілився і вистрелив.
Чудовисько якраз було над кораблем, впало, і корабель розламався на шматки. Хто як може тримається на воді, на дошках, на уламках, аж тут озвався кравець:
— Потримайтеся ще трохи.
Вийняв він чарівну голку і почав дошки докупи зшивати. Так дошку до дошки, і хоч було нитки трошки, а зшив корабель, і всі щасливо дісталися берега.
Прийшли до царя з царівною, цар дуже втішився, не знає, де доньку і рятівників її посадити.
— Добрі ви всі, хлопці, але скажіть, кому буде за дружину моя донька?
Бідняк говорить:
— Мені, бо я її знайшов. Злодій заперечує:
— Ні, мені, бо коли б не я, то ти не зміг би викрасти її від чудовиська.
— Ей, вона таки моя,— на те все заявляє стрілець.— Що з того, що ви знайшли її і з-під чудовиська викрали? Були б ви давно на тому світі, якби я його не вбив.
А кравець слухав, слухав і собі хоче доньку цареву. І до нинішнього дня ніхто не знає, чия царівна. Не знає ні той, хто казав, ні той, хто слухав.