Вітаю Вас Гість!
Понеділок, 11.12.2017, 17:15
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Цікавинки

Меню сайта



Історія України



Опитування

На скільки Вас задралa політика?
Всього відповіло: 2107


Меню для гостей сайту

Статистика

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Реклама

Іван Побиван

Унадивсь давним-давно один страшний змій у якусь слободу людей їсти та й поїв чисто всіх, зостався один тільки дід.
— Ну,— каже змій,— завтра поснідаю.
А через ту слободу та йшов один бідний хлопець, та й проситься ночувати.
— А хіба тобі життя надокучило? — питає його дід.
— Як? — каже бідний хлопець.
Дід розказав йому, що тут змій усіх людей переїв і що завтра його з’їсть.
— Е,— каже хлопець,— подавиться. От прилітає змій, побачив хлопця та:
— О, це добре,— каже,— був один, а тепер двоє. А хлопець:
— Гляди не подавись. Змій і дивиться.
— Як,— каже,— хіба ти сильніший за мене?
— Авжеж.
— Який же ти сильний. Я он, бач…— Та взяв камінь, як здавив, так з нього мука й посипалась.
— Е, це дурниця,— каже хлопець,— здави так, щоб з нього юшка потекла.
Та тут же взяв ворочок сиру, та як натисне, так з нього сироватка і потекла.
— Отак,— каже,— дави.
— Ну, ходім,— каже тоді змій,— за товариша будеш. А хлопець йому:
— Хіба за старшого.
Ото й пішли. Питає його змій:
— А як звуть тебе?
— Іван Побиван,— каже хлопець.
Ну, змій вже й боїться його. «Щоб ще мене,— думає,— і не вбив».
Стало на обід, змій і каже:
— Піди ж ти, хлопче, та принеси вола, будем обідать варити.
Пішов хлопець. Ходить по змієвій череді та її зв’язує волів хвостами докупи. А змій ждав, ждав, побіг сам.
— Що ти, хлопче, робиш?
— Е, буду ще тобі по одному носитись, я всіх зразу хочу забрати.
— Та ну тебе к бісу, ти мені всю худобу переведеш. Стяг змій з вола шкуру і поволік. От дає він хлопцеві ту
шкуру.
— Іди,— каже,— води принеси.
Узяв хлопець шкуру, насилу дотяг її до колодязя, та як упустив туди, то вже і не витягне. Тоді зробив собі лопату та й ходить кругом криниці, підкопує її. Прибіг змій.
— Що це ти робиш?
— Е, буду я тобі шкурою воду носити! Я зачеплю всю криницю та й приволочу.
— А щоб тебе! — каже змій та й злякався хлопцевої сили. Поніс сам.
— Піди ж,— каже,— хлопче, дров принеси; вирви там сухого дуба, та й буде.
— Е, буду я тобі трошки носить! Якби дубів двадцять заразом, то б так! — Та й удав, ніби розсердивсь, не пішов. От змій наварив, сів і їсть, а хлопець ніби сердиться і обідать не йде, бо ж як піде, то змій зразу догадається, що він не сильний, як побачить, що хлопець менше нього їсть. А як зосталось небагато, то він сів і собі посьорбав та й каже:
— Мало.
— Ну,— каже змій,— то ходім тепер до моєї матері, вона нам вареників наварить.
— А як іти, то йти,— каже хлопець, а сам думає: «Тепер пропав».
От як почали їсти,— а вареників стоїть бочок двадцять,— то змій все їсть та їсть, а хлопець усе за пазуху та в штани ховає, усе ховає. Вже казанів з двадцять подали, а він одно ховає. Як поїли, то змій і каже:
— Ходім на камінь крутитись.
— А як іти, то йти,— каже хлопець. Змій як крутнувсь — аж огонь пішов.
— Дурниця,— каже хлопець,— ти так крутнись, щоб юшка потекла.— Та як притисне до каменя ті вареники, що в його одежі, а з них так юшка і бризнула,— Отак,— каже,— крутись.— Та ще, та ще: — От як дави!
Ну, змій вже вкрай злякавсь Івана Побивана. Але ще каже:
— Ану, давай, хто сильніше засвище.
Змій як свисне, аж дерева пригнулись. «Ну,— думає Іван Побивай,— що його робити?» А тут лежала одна залізяка. Глянув Іван на неї та до змія:
— Зажмур очі, бо я як свистатиму, то тобі можуть очі повилазити.
Змій зажмурив, а Іван Побиван як огріє змія залізякою, то той аж здригнувсь.
— Правду кажеш,— каже змій,— ледве справді очі не повискакували! — Та вже щоб хоч не бути з Іваном укупі, то побудував йому хату на одшибі; а сам давай з матір’ю радитись, як би їм його звести зі світу.
— Давай,— кажуть,— його спалим.
А хлопець підслухав це та десь і сховавсь. От як спалили хату, хлопець прийшов, став коло попелу та й струшується. Приходить змій.
— Що ти, хлопче, хіба ще живий?
— Живий, тільки цієї ночі мене щось ніби блоха вкусила. «Ну,— думає змій,— од такого треба подалі!» Та як дременув з тих країв, то тільки його і бачили.