Вітаю Вас Гість!
Понеділок, 01.05.2017, 04:24
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Цікавинки

Меню сайта



Історія України



Опитування

Дайте оцінку моєму сайту
Всього відповіло: 1146


Меню для гостей сайту

Статистика

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Реклама

Чабанець

Був собі чабанець, та такий, що як він ще ізмалку вівці пас, то й нічого не знав. От раз і випав йому з неба камінь, не який там камінь, а у вісім пудів. То він, було, усе і грається тим каменем; оце причепе до батога та як кине угору, а сам спати ляже на цілий день; прокинеться, аж ось і камінь летить, та як упаде, так, було, по коліна у землю і вгрузне. А то возьме покине серед степу сіряк, тим каменем навале, то хіба три чоловіки або й більш, то не візьмуть. Мати, було, його лає:
— Що ти, дурний, тягаєшся з такою каменюкою? Ще пі-дорвешся!
А йому й байдуже: качає та й качає той камінь. От до того царя, у якім царстві той чабанець був, та став підступати під город змій: таке, пудів по тридцять, каміння ворочає, кида та дворець собі строє, і требує, щоб той цар за його свою дочку оддав. Цар перелякавсь, давай засилати скрізь по царству, по судах, по волостях, чи не найдеться де такий богатир, щоб того змія знищив. Шукали-шукали, не знаходиться. А той чабанець прочув та й похвались:
— Я б того змія,— каже,— батогом забив.
Він же, може, сказав па глум, а люди взяли на ум, доставили цареві у вуха; той і требує його. От приступивсь він до царя, цар подививсь на його, що він такий малий, та й
каже: =
— Що ти кажеш! Ти ще молодий! А він, звісно, хлоп’я:
— Нічого,— каже.
Ну, ото дає йому цар два полки солдат (полк пісельників, а полк музикантів). Чабанець вийшов до тих солдатів та як скомандував, то неначе він уже год двадцять, як у тій службі служив. Тоді цар сплеснув тільки руками та:
— Боже мій! — каже.
От не доходи за стільки там гін до того змія, покида він свої полки і приказує:
— Глядіть,— каже,— як з змієвого дворця з труби піде дим, то я його побив, як піде полум’я, то він мене.
Покинув те військо, а сам і пішов. А той змій та такий був сильний, що за гони до себе не підпуска, так духом і побива. От як зобачив його змій, зараз дмухнув, аж ні, той і не зворухнеться.
— Ну,— пита,— за чим, добрий молодець, зайшов? Чи будем биться, чи мириться?
— Не з тим добрий молодець ходе, щоб мириться, а з тим, щоб биться.
Той йому каже:
— Та ти піди ще три годи погуляй, та тоді і приходь.
— Ні,— каже,— я вже своє відгуляв.
— А чим- ти,— пита,— мене будеш бити?
— А оцим батогом.
А у його батіг так, може, з цілого вола сплетений, і камінь той на кінці прив’язаний.
— Ну,— каже змій,— бий мене!
— Ні, бий ти мене попереду.
От у змія меч у три сажені залізний чи стальний, як ударе ж він того чабанця, так той меч на цурки і розскочивсь.
— Держись же,— каже,— тепер я тебе ударю.
Як шмагоне його тим камінцем,— змій так і розпластавсь, а дим і пішов у трубу. Тут його військо таке раде, музиканти грають, пісельники співають, цар його стріча, бере зараз під руки, веде у дворець.
От оддав цар за його дочку, построїв їм дворець на одділі, живуть воПи собі. А другі царі та й почали розбалакувати, що «як-таки свою рідну дочку та оддати за чабана!». Цареві вже і самому жалко. І засила він скрізь бумаги, чи не найдеться де такий богатир, щоб його міг стребити.
Скоро і найшлось двоє. От зібрали їх, і пішли вони до того чабанця, а він сидить за столом, книжку чита і зачув уже, що це до його биться йдуть. Прийшли вони, він і пита:
— З чим, добрі молодці, прийшли, чи будем биться, чи мириться?
— Авжеж,— кажуть,— що биться.
— Стривайте ж,— каже,— я богу помолюсь. Помоливсь та й сів знов за стіл і голову руками підпер.
— Ну,— каже,— тепер бийте!
От один як ударе через ліве плече, так меч і розскочивсь. А другий як ударе навхрест через праве — тільки сорочку перерубав. Тоді він устав, узяв їх обох, як здавив докупи, так маслаки з їх і посипались. Набрав він тоді тих маслаків у кулаки, та так йому досадно на царя стало. Пішов він до його і не велича, а прямо каже:
— А що, бачиш це? Оце ж і тобі буде! Тоді і годі цар його чіпати.
недвижимость Егорьевского района